Ви будете в шоці! Лише одна країна у світі може повністю прогодувати себе — і це не Японія і навіть не США

Уявіть: світ накри­ває нова тор­го­ва війна або пан­де­мія — і мит­тє­во поли­ці супер­мар­ке­тів у бага­тьох кра­ї­нах поро­жні­ють. А от в одній кра­ї­ні мешкан­ці спо­кій­но сма­ку­ють свої овочі, м’ясо та моло­чку, не дума­ю­чи про імпорт. Хто ці щаслив­чи­ки, ска­же­те? Сідайте зру­чні­ше — це Гайана. Так-так, не Австралія і не якась там Швейцарія. Саме Гайана пов­ні­стю сама себе годує! Розповідаємо, що до чого.

Хто така Гайана і як їй це вдалося?

Отже, зна­йом­те­ся: Гайана — неве­ли­ка кра­ї­на в Південній Америці, біля Атлантики, з купою джун­глів і тро­пі­ків. Здавалось би — які там ферми? А от і є!

Нещодавно в жур­на­лі Nature Food вийшло гучне дослі­дже­н­ня: нау­ков­ці пере­ві­ри­ли, чи може якась кра­ї­на пов­ні­стю само­стій­но забез­пе­чи­ти себе їжею. Із 186 країн тіль­ки одна (!) впо­ра­ла­ся на всі 100% — Гайана.

Вчені диви­ли­ся на сім важли­вих груп продуктів:

• фру­кти;
• овочі;
• моло­чні продукти;
• риба;
• м’ясо;
• рослин­ні білки (бобо­ві, горі­хи, насіння);
• кро­хма­лев­мі­сні про­ду­кти (кар­то­пля, зер­но­ві тощо).

І от саме Гайана — єдина, хто має пов­ний сет для здо­ро­вої таріл­ки. Хочете фру­кти? Будь ласка. Хочете білок? Легко. Хочете рибку чи соче­ви­чний супчик? Теж є.

Цікавий факт: навіть Китай і В’єтнам — гіган­ти агро­ви­ро­бни­цтва — не дотя­гли до гайан­сько­го рівня, хоча мають по 6 із 7 груп продуктів.

А що з рештою світу?

Отут почи­на­є­ться весе­ле. За дани­ми дослідження:

• 65% країн виро­бля­ють заба­га­то м’яса й моло­чки. Проте із рослин­ним біл­ком — про­бле­ма. Чечевиця, нут, горі­хи, боби — дефіцит.
• Лише 24% країн забез­пе­чу­ють себе ово­ча­ми повністю.
• І лише кожна сьома кра­ї­на (!) є більш-менш само­до­ста­тньою хоча б у п’яти гру­пах продуктів.

Тобто навіть Європа та Південна Америка, які зага­лом почу­ва­ю­ться краще у цій темі, мають свої нюанси.

А от де ситу­а­ція про­сто критична:

1. Малі острів­ні дер­жа­ви (при­віт, Кариби!).
2. Країни Перської затоки.
3. Бідні кра­ї­ни Африки та Азії.

Там без імпор­ту — ну вза­га­лі ніяк. Приміром, Афганістан, ОАЕ, Ірак, Макао, Катар та Ємен не мають жодної групи про­ду­ктів, де були б самодостатні.

А чому це взагалі важливо?

Ну, на пер­ший погляд — яка різни­ця? Зараз світ гло­баль­ний, усе можна завез­ти з іншої кра­ї­ни. Але є нюанси.

Як ска­зав автор дослі­дже­н­ня доктор Йонас Штель: низь­ка про­до­воль­ча само­до­ста­тність не зав­жди пога­но — бо не всюди є від­по­від­ний клі­мат чи ґрун­ти для виро­щу­ва­н­ня їжі. Часто вигі­дні­ше купу­ва­ти про­ду­кти там, де вони ростуть краще.

Але! Під час гло­баль­них ката­клі­змів (як пан­де­мія, війни, забо­ро­ни екс­пор­ту чи клі­ма­ти­чні ката­стро­фи) імпорт може різко зупи­ни­тись. І тоді — хто з’їв остан­ню банку кон­сер­вів, той і моло­дець. Саме в такі момен­ти про­до­воль­ча неза­ле­жність може вря­ту­ва­ти кра­ї­ну від голоду.

Чому Гайана — чемпіон?

Тут усе про­сто: кра­ї­на має бага­ті при­ро­дні ресур­си, родю­чі землі й доступ до води. Плюс, насе­ле­н­ня неве­ли­ке — трохи біль­ше 800 тисяч людей. Тобто про­кор­ми­ти всіх — реально.

Водночас у вели­ких інду­стрі­а­лі­зо­ва­них кра­ї­нах на кшталт США чи Японії:

• вели­че­зне населення;
• урба­ні­за­ція;
• менше при­да­тної землі під агровиробництво.

Та й зви­чки спо­жи­ва­н­ня інші — хоче­ться аво­ка­до з Чилі, а не тіль­ки місце­ву капусту.

Що з цього всього винести нам?

А ось кіль­ка виснов­ків для роздумів:

1. Не все вирі­шу­ють гроші. Навіть бага­ті кра­ї­ни не зав­жди можуть себе про­го­ду­ва­ти без імпорту.
2. Клімат і ресур­си — вирі­шаль­ні. Де гарна земля й вода — там є їжа.
3. Глобальні кризи — не фан­та­сти­ка. Іноді краще мати запас міцно­сті, ніж покла­да­ти­ся на логістику.

А Гайана, між іншим, стала міні-ета­ло­ном, як можна зба­лан­су­ва­ти вну­трі­шнє виро­бни­цтво й потре­би насе­ле­н­ня. Хто знає — можли­во, за кіль­ка деся­ти­літь інші кра­ї­ни підуть цим шляхом.

Чи реаль­но було б Україні, напри­клад, теж стати пов­ні­стю само­до­ста­тньою по їжі? У нас чима­ло ресур­сів, аграр­ний сектор поту­жний. Але є й викли­ки — від клі­ма­ти­чних змін до стру­кту­ри споживання.

Тож, друзі, нови­на про Гайану — це не про­сто ціка­вий факт для вікто­ри­ни. Це нага­ду­ва­н­ня: у світі, що змі­ню­є­ться, зда­тність про­го­ду­ва­ти себе стає новою валю­тою без­пе­ки. І хто знає — може, скоро у спи­ску «фуд-авто­ном­них» буде біль­ше, ніж одна країна.