Від ченців до окрошки: несподівана історія квасу

Коли на вули­ці +30, а в тебе в руках кухоль холо­дно­го, трохи піни­сто­го і кислень­ко­го квасу — зда­є­ться, що життя вда­ло­ся. Але цей напій із хара­ктер­ним сма­ком — не про­сто літній рятів­ник. Його істо­рія тягне­ться тися­чо­лі­т­тя­ми, зупи­ня­є­ться у Вавилоні, під­би­ра­є­ться до Єгипту, про­бі­гає крізь мона­сти­рі та села Київської Русі, зави­сає в Радянських авто­ци­стер­нах і знову вири­нає в супер­мар­ке­тах біля вас на районі.

Так от. Чи був квас до піра­мід? А до чаю? А чому він став «офі­цій­ним напо­єм окро­шки»? Давайте по поряд­ку. Обіцяємо: буде і смі­шно, і ціка­во, і трохи шокуюче.

До квасу був… квас?

Найдавніші згад­ки про напої на осно­ві бро­ді­н­ня дохо­дять аж до 6 тися­чо­лі­т­тя до н.е. Так, ще коли ніхто не чув про Wi-Fi і навіть про колесо.

• У Стародавньому Єгипті щось ква­си­ли з пше­ни­ці — між пивом і квасом.
• У Вавилоні про­сто бро­ди­ли фрукти.
• У Греції — замо­чу­ва­ли хліб у воді, отри­му­ю­чи «зіфос».
• У Римі — все це актив­но переймали.

Коротше, весь Стародавній Світ якось при­му­дряв­ся ква­си­ти, але справ­жній бене­фіс цього напою роз­гор­нув­ся вже ближ­че до наших земель. Бо якщо в Європі з про­бле­ма­ми питної води боро­ли­ся пивом і сидром, то слов’яни дали жару — заква­си­ли хліб і ство­ри­ли квас, який міг збе­рі­га­тись і тоні­зу­ва­ти. Геніально? Очевидно.

Русь, Володимир і кухоль у кожну хату

Перша офі­цій­на згад­ка про квас — 989 рік. Великий князь Володимир після хре­ще­н­ня Русі нака­зав «розда­ти їжу, мед і квас». У той момент напій офі­цій­но закрі­пив­ся в ста­ту­сі must-have — і для панів, і для селян.

Квас був настіль­ки масо­вим, що навіть з’явилася про­фе­сія — ква­сник. Це щось сере­днє між бар­ме­ном і хімі­ком. Кожен мав свій «фір­мо­вий рецепт»: квас з хрі­ном, з м’ятою, з родзин­ка­ми, фру­кто­вий… Така собі craft-інду­стрія у 12 столітті.

А ще були ква­сні «точки» — прям з відер, чер­па­ли кухля­ми й про­да­ва­ли про­сто на вули­цях. Якщо ви дума­є­те, що вули­чна їжа — це щось новень­ке, то ні, хло­пці й дів­ча­та, все вже було.

Окрошка, бурлаки і квас як флекс

У XVI – XVII ст. бур­ла­ки (такі собі м’язисті ван­та­жни­ки тієї епохи) брали квас на кожен день — він був деше­вий, живий і трохи давав енер­гії. А ще в нього кида­ли овочі та воблу, щоб м’якше йшло.

Так випад­ко­во з’явилася окро­шка — той самий холо­дний суп, який або люблять, або не розу­мі­ють. І так, без квасу її не існу­ва­ло б.

Жовта бочка, радянський стиль і нова хвиля

XIX сто­лі­т­тя при­не­сло моду на чай. Квас трохи посу­ну­ли з топу напо­їв. Але коли при­йшла радян­ська епоха — його знову виве­ли в лідери:

• З’явився квас на заводах.
• Придумали ква­сний кон­цен­трат у банках.
• А далі — ті самі леген­дар­ні жовті бочки з напи­сом «КВАС», які сто­я­ли на кожно­му перехресті.

Тоді цей напій став майже куль­то­вим. А потім зник.

Аж до XXI сто­лі­т­тя, коли в гру всту­пи­ли суча­сні техно­ло­гії. Тепер квас бро­дить у тан­ках, заку­по­рю­є­ться в пля­шки, не «добро­джує» на поли­цях і вигля­дає, як міні-пив­ний брат, тіль­ки без градусів.

Чому квас — це не олдскул, а фреш

Сьогодні квас — не про­сто части­на меню. Це части­на куль­ту­ри, гастро­но­сталь­гії і навіть моди.

5 при­чин, чому варто ціну­ва­ти квас:

1. Це локаль­но. Реально укра­їн­ський про­дукт, який не сором­но пока­за­ти іноземцям.
2. Він живий — містить пробіотики.
3. Не алко­голь, але «грає».
4. Ідеальний у спеку.
5. Без квасу нема окро­шки, а без окро­шки — нема літа.

Квас — це не про­сто щось «зі ста­рих часів». Це істо­рія, яка досі жива. Від Володимира Великого до холо­диль­ни­ка в гур­то­жи­тку. Він про­йшов крізь тися­чо­лі­т­тя, пере­жив появу чаю, кави, лимо­на­дів і навіть енер­ге­ти­ків. І все ще три­має позиції.

Тож, насту­пно­го разу, коли тяг­ти­ме­шся до пля­шки квасу, знай: ти дотор­ка­є­шся до справ­жньої слов’янської магії — сма­чної, бро­диль­ної, трохи кислень­кої й дуже нашої.